29 серпня 1869 р. в селі Барилів на Львівщині народився Мирон Омелянович Тарнавський, військовий діяч, головнокомандувач Української Галицької армії.
Походив із родини греко-католицького священика. Закінчив німецькомовну гімназію у м. Броди, навчався в офіцерській школі у Відні.
Учасник Першої світової війни в складі австро-угорської армії. Після ряду успішних боїв отримав високі бойові австрійські та німецькі відзнаки. Командант Вишколу Українських січових стрільців (1916), куреня УСС, Легіону УСС (1916—1917). У 1918-му – референт для українських справ при штабі 54-ї австрійської дивізії, комендант табору колишніх військовополонених у Дарниці під Києвом (формував з полонених українців окремі загони, які поповнювали Січових стрільців Євгена Коновальця в Києві), очолював 16-й Мазурський полк. Під час Листопадового зриву заарештований поляками у Львові і деякий час перебував у таборі військовополонених.
Звільнений через хворобу, в лютому 1919-го перейшов на службу до УГА: комендант фронтової групи «Схід» під Львовом, згодом – Другого корпусу УГА. Воював не числом, а вмінням, ніколи не посилав солдат на вірну смерть. Ні перед ким не вислуговувався задля кар’єри.
Під час успішного наступу – Чортківської офензиви – підвищений до звання генерала-четаря (лейтенанта). Як писав у спогадах: «Радіти, бути гордим з того приводу не було часу. Події котилися темпом американської фільми. Праця навалювалася таким вантажем на всіх старшин, що деякі під нею вигиналися з недоспаних ночей над мапою або від роз’їздів конем і безупинного напруження нервів».
5 липня 1919-го призначений Начальним вождем (головнокомандувачем) УГА. Брав участь у спільному поході українських армій на Київ і Одесу. Коли ж після відступу армія опинилася у «трикутнику смерті», бойовий дух різко знизився, а солдатів косила пошесть тифу, вступив у переговори з генералом Денікіним і погодився на приєднання до Добровольчої армії. За що був відданий під суд. Його виправдали, але усунули з посади і призначили командиром штабу корпусу.
Востаннє очолював УГА в 1920-му на час хвороби генерала Осипа Микитки. Згодом 5 місяців провів у таборі полонених в Тухолі, в подальшому мешкав у с. Черниця на Львівщині, присвятивши себе хліборобській праці.
Помер 29 червня 1938-го в одному з львівських шпиталів. Похорони організувала фірма Романа Шухевича «Фама», панахиду відправив митрополит Андрей Шептицький, а похоронна процесія налічувала понад 20 тисяч чоловік. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.
«Генерал Тарнавський був тим командиром, що голодував, як його армія голодувала, що мерз на стійці своїй, як його хлопці на тисячах стійок своїх мерзли, що кров свою пролив, як жовніри кров лили, що з кожним жовніром умирав, як вони умирали», – сказав у прощальній промові Леонтій Куницький.
Сергій Горобець
На першому фото zbruc.eu: Мирон Тарнавський
